Відео

Транскрипція

Що станеться, якщо ви привезете малий шматочок Сонця на Землю?

Стисла відповідь: ви загинете.

Розгорнута відповідь: залежно від того, який саме шматочок…

Як і більшість речовин у Всесвіті

наше Сонце не тверде тіло, і не газ, — а плазма.

Плазма — це коли речовина така гаряча, що ядра та електрони можуть

відокремлюватися і вільно пересуватися,

утворивши тягучу жуйкоподібну речовину.

Себто, можна уявити наше Сонце як чималий шароподібний океан

вкрай гарячого желе.

І чим глибше ми занурюємося, тим щільнішим і чудернацьким стає желе.

Отже, давайте привеземо три зразка, кожен завбільшки з будинок,

до нашої лабораторії на Землі і подивимося що трапиться.

Перший зразок — зразок хромосфери.

Хромосфера це сонячна атмосфера.

Прошарок розрідженого газу завглибшки до 5 тисяч кілометрів,

вкритий зубцями сонячної корони, котрі можуть досягати розмірів Землі.

Тут доволі спекотно; від 6,000 до 20,000 °C.

Але якщо ми привеземо зразок на Землю, то просто витратимо гроші дарма.

На ділянці, звідки ми дістали наш зразок,

хромосфера має щільність у мільйон разів нижчу за щільність повітря.

Себто порівняно до нашої атмосфери на рівні моря,

це те ж саме, що привести трохи космічного вакууму на Землю.

Коли наш зразок прибуде, він буде миттєво розчавлений атмосферним тиском і зколапсує.

Повітря поквапиться заполонити порожній простір

і в ході цього виділить енергію, що складає 12 кілограмів у тротиловому еквіваленті.

Це утворить ударну хвилю високого тиску,

котра розіб`є скло, уразить барабанні перетинки і, можливо, деякі внутрішні органи.

Якщо ви стоїте занадто близько це може вас вбити, тож краще триматись на відстані.

Зануримося ще глибше!

Другий зразок — зразок фотосфери.

Попід хромосферою знаходиться палаюча світловипромінююча поверхня Сонця — фотосфера,

яка випромінює зриме світло.

Вона вкрита мережею з мільйонів гарячих гранул, кожна з яких завбільшки зі Сполучені Штати

і має температуру вищу за 5,000 °C.

Ці гранули є верхівками конвективних стовпців збуреного газу,

котрі передають тепло з центру Сонця нагору, до його поверхні.

У цих стовпцях, кількома километрами нижче, ми візьмемо наш другий зразок плазми.

Він матиме тиск майже рівний земному атмосферному тиску.

І хоча він й досі матиме меншу щільність, але його тепло його підтримає, тож він не зколапсує.

Наша куля наразі містить вдвічі більше енергії.

Близько 25 кілограмів у тротиловому еквіваленті, але цього разу у якості тепла.

На мить ця плазма засяє в мільйон разів яскравіше за Сонце якщо дивитись з Землі.

Миттєво утворюючи пожежі в нашій лабораторії.

Але вже за декілька мілісекунд по тому ці пожежі — то все що лишиться.

Плазма охолола до стану нешкідливого газу, що здіймається над згарищем.

А якщо ми зануримося ще глибше?

Третій зразок — зразок зони променистого переносу.

Тут температура плазми досягає 2,000,000 °C, а сама плазма настільки щільно уладована,

що являє собою щось накшталт лабіринту.

Носії енергії - фотони - намагаються виплутатися

але мусять блукати сотні тисяч років, стрибаючи від частинки до частинки,

допоки нарешті не знайдуть вихід.

Доставка речовини звідси до нашої лабораторії —

це те, що експерти називають “дуже погана думка”.

Як тільки зразок дістанеться нашої лабораторії величезний тиск, який стискав і стримував плазму зникне

і речовина вибухне з потужністю термоядерної зброї.

Наша лабораторія, так само як і місто навколо неї, буде миттєво знищена.

Добре, що хоча б не буде радіоактивних опадів.

Без нашої лабораторії ми можемо відкинути ілюзії наче ми тут наукою займались.

Та все ж, що буде, якщо зануритись на багато-багато глибше?

Останній зразок — зразок ядра.

Ядро складає лише 1% від об`єму Сонця, але в ньому міститься майже третина його маси.

Речовина тут стиснута вагою усієї зірки над нею.

Всередині ядра температура сягає 15,000,000 °C.

Вдосталь гаряча, аби утворювати гелій шляхом зіткнення ядер водню, живлячи енергією від цього ядерного синтезу Сонце.

Це ядро після смерті зірки залишиться на мільярди років у вигляді білого карлика.

Якщо ми принесемо цей зразок на Землю, він спричинить багато незручностей.

Найбільша випробувана ядерна зброя мала енергію рівну 40 мегатоннам у тротиловому еквіваленті.

Це куб тротилу завбільшки з Емпайр-Стейт-Білдінг.

Наш зразок вивільнить 4000 мегатонн,

або 4 мільярди тонн у тротиловому еквіваленті.

це куб тротилу заввишки 1.3 кілометра.

Ось Мангеттен для порівняння.

Як тільки сфера дістанеться Землі, ця суперщільна речовина миттєво розшириться

і спричинить вибух потужністю як…

Власне як…

Сонце.

Якби ми вранці доставили зразок в Париж,

то мешканці Лондона побачили б як виглядає подвійний світанок.

Він би ставав все яскравішим і яскравішим, теплішим і теплішим

допоки Лондон не вигорів би вщент.

Вибух спалить усе в радіусі близько 300 кілометрів.

Вибухова хвиля омине Землю декілька разів,

Більшість будівель у Центральній Європі буде зрівняно з землею,

барабанні перетинки будуть розірвані, а вікна по всьому континенту будуть розбиті.

Вибух буде апокаліптичний, можливо з ним настане кінець людської цівилізації.

Якщо люди все ж виживуть, то пилу за підрахунками буде вдосталь, аби спричинити малу льодовикову еру.

Гарні новини: вибух може бути чудовим засобом, аби взяти під контроль спричинені людьми зміни клімату на кілька десятиріч вперед.

Ну, це безперечно добре…

але у підсумку ми зробили висновок, що ліпше не намагатись тягни Сонце до Землі.