Відео

Транскрипція

Чи є межа, яку нам ніколи не подолати?

Чи є місця, назавжди недосяжні для нас, попри всі зусилля?

Виявляється що є.

Навіть із технологіями майбутнього, ми приречені залишатися в нашому куточку Всесвіту

Як це можливо? І як далеко ми можемо піти?

Ми живемо в затишному рукаві Чумацького шляху - спіральної галактики середнього разміру

• завширшки приблизно 100 000 світових років -

вона складається з мільярдів зірок, газових хмар, темної матрії, чорних дір, нейтронних зірок,

та планет, а також із надмасивною чорною дірою у центрі галактики.

Здалеку наша галактика виглядає дуже щільною, та насправді, вона здебільшого складається з порожнього простору

Із сучасними технологіями потрібні тисячи років аби дістатися найближчої зірки.

Отож, наша галактика доволі велика.

Проте, Чумацький Шлях не є самотній.

Разом із галактикою Андромеда, та більш ніж 50 карликовими галактиками,

він є частиною “Місцевої групи” -

який має діаметр приблизно мільйон світових років.

І це - лише одна з сотень груп галактик в “надскупченні галактик Ланіакея”,

яке, в свою чергу, є лише одним з мільйонів надскупчень,

з яких складається видимий всесвіт.

А тепер припустимо, що на нас чекає славетне майбутнє,

людство стало цивілізацією третього типу,

не було знищено прибульцями,

та винайшло засіб міжзоряної подорожі, що не протиречить сучасній фізиці.

В такому найкращому випадку, як далеко ми зможемо полетіти?

Це… лише місцева група.

Це найбільше формування, частиною якого зможе бути людство.

Воно дуже-дуже велике, проте місцева група складає лише 0.00000000001% від

всього видимого всесвіту.

Спробуємо осягнути це число.

( 0.00000000001% = 10e-11 )

Ми обмежені однією стамільярдною відсотка видимого всесвіту.

Сам лише факт, що межа все ж таки є, і така велика частина всесвіту

назавжди недосяжна - трохи бентежить.

Чому ми не можемо полетіти далі?

Тому що так влаштоване “нічого”.

Нічого, порожній простір, насправді не є порожнім, він має власну енергію,

так звані “квантові флуктуації”.

На найдрібнішому рівні постійно відбувається дещо: частинки та античастинки

з’являються та анігілюють.

Квантовий вакуум можна уявити як піну з бульбашок,

яка має більш та менш щільні ділянки.

А зараз повернемось у часі на 13.8 мільярдів років, коли структура простору

складалася з нічого.

Одразу після великого вибуху, під час події що зветься “космічна інфляція”, видимий всесвіт

збільшився від розміру горошини до трильйонів кілометрів за частку секунди.

Це раптове розтягування всесвіту було таке швидке та надзвичайне,

що всі ці квантові флуктуації також розтянулися,

та відстані менші за розмір атома стали галактичними відстанями,

з утворенням ділянок більшої та меншої щільності.

Після інфляції, гравітація почала тягнути все знов докупи.

На найбільшому масштабі розширення було занадто швидке та потужнє

аби його пересилити, але на дрібнішому рівні, гравітація перемогла.

Таки чином, із часом більш щільні ділянки всесвіту

стали групами галактик, зокрема та в якій ми зараз живемо

Ми пов’язані гравітацією тільки з тим що є в нашій ділянці - Місцеві Групі.

Але заждіть, в чому ж тоді справа?

Чому ми не можемо подорожувати із нашої ділянки до сусідньої?

Бо темна енергія все ускладнює.

Приблизно шість мільярдів років тому, темна енергія перемогла.

По суті, це невидима сила або ефект, який сприциняє

та прискорює розширення всесвіту.

Невідомо чому, та що таке ця темна енергія, але ми чітко спостерігаємо її ефект.

В ранньому всесвіті були більші, холодніші місця навколо місцевої групи,

які виросли і стали скупченнями із тисячами галактик.

Ми оточені великою кількістю матерії, але жодна з цих структур та галактик

зовні місцевої групи прив’язані до нас гравітацією.

То ж чим більше розширюється всесвіт, тим більше стає відстань між

нами та іншими гравітаційними ділянками.

З часом, темна енергія буде й надалі відштовхувати від нас решту всесвіту,

і згодом всі інші скупчення, галактики, та групи стануть для нас недосяжними.

Найближча група галактик наразі за мільйони світових років від нас,

і всі вони рухаються від нас із швидкістю якої нам ніколи не досягти.

Ми зможемо залишити місцеву групу, і потім летіти скрізь міжгалактичний простір,

у темряву, але не зможемо долетіти.

Поки ми віддалятимемося, місцева група ставатиме ще більш пов’язаною,

та зливатиметься в єдину еліптичну галактику, яку доволі очікувано назвали “Milkdromeda” - Чумацько-дромеда.

за декілька мільярдів років.

Але делі стає ще сумніше:

за певний час галактики зовні місцевої групи будуть так далеко,

що ми не зможемо їх бачити, а ті лічені фотони, що дістануться до нас,

матимуть величезну довжину хвилі, яку неможливо буде виявити.

Коли це трапиться, жодна інформація зовні місцевої групи не зможе досягти нас.

Всесвіт відступить за обрій.

Він буде виглядати темним та порожнім у всіх напрямкаж, назавжди.

Народжені в далекому майбутньому в Чумацько-дромеді

думатимуть що їх єдина галактика - це і є весь всесвіт.

Якщо вони подвляться далеко в порожній простір, вони побачать лише більше порожнечі та темряви;

вони не зможуть побачити реліктове випромінювання

і не зможуть дізнатися про Великий Вибух.

У них не буде жодної нагоди дізнатися те що ми знаємо зараз:

природу всесвіту що розширюється, з чого він починався та як він скінчиться.

Вони думатимуть що всесвіт є вічним та непорушним.

Чумацько-дромеда буде острівцем в темряві, яка стає дедалі ще темнішою.

Все одно, маючи трильйони зірок, місцева група напевне

має достатньо місця для людства.

В решті решт, ми досі не з’ясували як вийти за межі сонячної системи,

і в нас є мільярди років на дослідження нашої галактики.

Ми маємо неймовірне щастя жити в ідеальний час, аби бачити

не лише наше майбутнє, але й найбільш давнє минуле.

Попри відокремленість місцевої групи, ми можемо бачити всесвіт,

в усій його теперешній величі.

Слідкуйте за його блогом з астрономії.

Ви можете підтримати нас безпосередньо через Patreon або придбати тут товари Kurzgesagt.

Це насправді допомагає.

Просто чудово що ви додивилися що цих пір, тому ми зробили для вас плейліст різного про всесвіт.